Не раз доводилось чути фразу, що народ має ту владу на яку заслуговує. Однак, в українських умовах, цілком виправдано буде сказати, що ми маємо не ту владу на яку заслуговуємо, а ту яку дозволяє вибрати існуюча виборча система.

Минулого тижня Верховна Рада прийняла нові виборчі правила, за якими українці обиратимуть законодавчу владу у 2012 році. Ми спробували проаналізувати ключові нововведення виборчого закону, особливо у питанні повернення мажоритарки, та спробувати передбачити якою може бути новообрана Верховна рада.

Вже стало «доброю» традицією українського державотворення, що виборчу систему міняють перед кожними виборами до Верховної Ради і приймають її з огляду на інтереси правлячої партії. Власне, тому при виборі виборчої системи інтереси суспільства та українського народу зазвичай поступаються інтересам провладної більшості. Саме цей факт дозволяє потрапити до Ради різноманітного роду кпопкодавам, людям із кримінальним минулим, водіям або ж секретаркам-масажисткам, тобто людям, які за своїми інтелектуальними здатностями м’яко кажучи «не дотягують» до рівня роботи у законодавчому органі великої європейської держави.

Цікава арифметика

Одним із ключових нововведень нового виборчого закону є повернення в Україні змішаної виборчої системи. Ідеться про те, що половину Верховної Ради ми обиратимемо у мажоритарних округах, а іншу половину за закритими партійними списками. До слова, зазначимо, що схожа система практикується у таких країнах — «взірцях демократії» як Філіппіни, Таїланд, Непал, Сенегал, Сейшельські острови, Лесото, Гвінея, Вірменія та Казахстан. Цей факт викликає певні сумніви чи дійсно наше вище політичне керівництво рівняється на Європу, про що постійно заявляє…

Провладна більшість, яка є ініціатором повернення змішаної системи заявляє, що «мажоритарка» забезпечить тісний зв’язок депутата з конкретною територіальною громадою. Однак це не зовсім так: про це кажуть «вперті» цифри. Ось приклад. В 1998 році, а тоді вибори теж проводились за змішаною системою, всі 225 кандидатів, які перемогли в одномандатних мажоритарних округах в сумі отримали підтримку трохи більше 8 мільйонів виборців, що складає 30% від тих хто взяв участь в голосуванні. Таким чином, половину Верховної ради України 3-го скликання (1998-2002) обрали лише третина виборців, які проголосували. Решта, а це більше 15,3 мільйонів (58%), підтримали кандидатів, які не потрапили до парламенту. Отже, ці 15 мільйонів виборців фактично не вплинули на результати виборів. Додаймо сюди тих, хто проголосував проти всіх (а це майже 2 мільйони), а також тих чиї бюлетені були визнані недійсними (ще трохи більше 1 мільйони) – отримуємо вражаючу цифру – 18 мільйонів. Ще більш жахаючою картина виходить, коли до аналізу долучити тих, хто не прийшов на виборчі дільниці – 11 мільйонів. Отож маємо 29 мільйонів, дві третини чи 76% українських виборців, які отримали ту владу, яку, м’яко кажучи, не обирали. Аналогічною була ситуація на виборах 2002 року, які також проводилися за змішаною виборчою системою, а також на місцевих виборах 2010 року, де для перемоги у мажоритарному окрузі достатньо було декілька десятків голосів. Це при тому, що майже усі коломийські округи налічували не менше півтори тисячі виборців.

Як на мене ці прості розрахунки і є відповіддю на питання про представницьку ефективність змішаної системи виборів. Обраний кандидат у мажоритарному окрузі представляє, зовсім не переважну більшість мешканців округу, а у кращому випадку їх меншість. А в реальності просто інтереси партії, яка цього кандидата висувала.

Привид гречки

Інший нюанс. Думаю, що ні для кого не таємниця, що перемогу у мажоритарному окрузі можна здобути і не використовуючи «fair play», простіше кажучи просто купити. Яскравою цьому ілюстрацією є Леонід Черновецький із його вже легендарною гречкою, а також минулі місцеві вибори (зокрема і у Коломиї), на яких деякі із кандидатів у депутати просто платили за голоси. Саме тут і розпочинається політична безвідповідальність таких мажоритарних депутатів. Адже договір між ним та виборцям вже відбувся: я вам заплатив, ви за мене проголосували: все arevoir, як кажуть. Далі що хочу те і роблю. Вже підраховано, що для перемоги у мажоритарному окрузі слід потратити від 2 до 5 мільйонів доларів. Як думаєте, чим займатиметься такий депутат у Верховній Раді: відстоюватиме інтереси свого округу чи «відбиватиме» страчені кошти?

Окрім цього, більшість експертів заявляють, що «мажоритаризація» парламенту – це потужний козир для влади. Справа в тому, що Партія Регіонів з її фінансовими та адміністративним ресурсом без проблем зможе провести до Верховної Ради значну кількість «своїх» кандидатів. Навіть у тих регіонах, які традиційно були «електоральною вотчиною» теперішньої опозиції.

Тут ще раз оглянемось назад у далекий 2002 рік. Тоді на виборах блок тодішньої влади «За ЄдУ» набрав всього 11% голосів та провів за списком 35 депутатів. Однак у мажоритарних округах ця політсила отримала аж 86 депутатів. (Дещо непропорційно, згодіться). Крім цього до партії влади доєднались ще майже 60 безпартійних депутатів-мажоритарників і «За ЄдУ» із виборчого невдахи перетворився у найбільшу парламентську фракцію.

Можна не сумніватись в тому, що схожий сценарій буде і на наступних виборах. Можливо опозиційні сили і здобудуть перемогу за списками. Однак, цілком ймовірно, вона буде Пірровою. Цей результат партія регіонів може перекрити армією мажоритарників: своїх, з інших партій та безпартійних. Адже в українській політичній дійсності депутат – переможець у мажоритарному окрузі у 90 – ста випадках із 100 приєднається саме до фракції влади. Саме тому новий виборчий закон вже назвали «тушкофабрикою».

Хто вище б’є, той ліпше грає

Ну і на останок декілька слів про підняття прохідного бар’єру до 5%. Це нововведення теж заслуговує певної дози критики. Справа втому, що ця норма значно збільшила можливості для консервування влади та може вилучити з парламентського життя цілу низку політичних партій та позбавити майже половину українських виборців представників своїх інтересів у законодавчому органі держави.

Попри наявність і деяких позитивних моментів у Законі, цілком виправданим буде сказати, що нові виборчі правила за якими обиратимемо владу на майбутні 5 років – є кроком назад. Тому новий парламент буде не інтелектуальним центом державотворення та генерації ідей, а і надалі залишиться зібранням кнопкодавів, людей із кримінальним минулим, водіїв та секретарок-масажисток.

Віктор ФІТЬО, журналіст

Джерело: Коломбія