Так уже склалося, що виборча комісія, будучи всього-на-всього одним із суб’єктів виборчого процесу, поряд із виборцем, партією, що висунула кандидатів, кандидатами в депутати та офіційними спостерігачами, виявилася вирішальною ланкою у справі визначення достеменного народного волевиявлення.
І не виборець, хоча саме він мав би бути головним фігурантом – бо ж сам обирає і ніби для себе, вільний зігнорувати чи взяти участь у виборах.
Ні партія, яких нині в Україні наплодилося під дві сотні – вибирай, не хочу.
Не самі кандидати в депутати, які не такі вже й вільні у своїй звитязі до влади. І не офіційні спостерігачі, насправді безсилі що-небудь змінити своїм стороннім наглядом.
А виборча комісія. Та, що веде і направляє процес голосування на виборчій дільниці, а саме – за розданими бюлетенями збирає, розподіляє та підраховує голоси виборців, які внесені до виборчих списків і взяли чи не взяли участь у голосуванні.
Саме вона, що остаточно рахує голоси виборців – була, є і таки буде основним чинником будь-яких виборів.
Окружні виборчі комісії оперують вже на рівні протоколів.
А Центральна виборча комісія на основі тих протоколів ставить свою офіційну крапку в установленні результату виборів.
Тож достеменність народного волевиявлення на виборах, а з нею і їх недостеменність (фальсифікація) закладена саме в дільничних виборчих комісіях.
Так було і є при всякій владі. А чи буде так і далі?
Формування виборчих комісій
Історія формування виборчих комісій з часів Верховної Ради УРСР і до нинішнього закону про вибори народних депутатів, прийнятого у запальній лукавій згоді, – це історія поверення до виключної ролі політичних партій з тих часів, коли провідна роль КПРС була винесена за рамки Конституції СРСР.
За справу відновлення ролі авангарду боротьби за владу дружно взялися всі, хто отримав таку можливість, будучи при законодавчій або виконавчій владі, а то й просто із зайвим мішком грошей, – і новоспечені комуністи, і навчені історією лукаві соціалісти, і вивільнені з-під усяких хитромудрих ідеологій націоналісти, і далекоглядні підприємці, та, особливо забаглося, – всі глави урядів, які творили собі партії, маючи на те безумовну можливість – виконавчу владу.
Після обережних спроб часів перших скликань Верховної Ради формувати виборчі комісії силами місцевих рад із представників трудових колективів та громадськості, оберіг успіху на виборах та контроль за волевиявленням громадян, через лукаве посередництво у висуванні кандидатів, повністю перейшли до партій.
У розділі перехідних положень новітній закон спеціально для виборів-2012 передбачає:
- до складу окружної виборчої комісії обов'язково включаються по одному представнику від депутатських фракцій та шляхом жеребкування не більше ніж по одному представнику від інших партій;
- до складу дільничної виборчої комісії обов'язково включаються по одному представнику від депутатських фракцій та шляхом жеребкування не більше ніж по одному представнику від інших партій і кандидатів у депутати, які балотуються у відповідному одномандатному окрузі в порядку самовисування.
Тим часом процедура формування виборчих комісій представниками партій перетворилася у фактичне впровадження до їх складу «своїх» людей із цілком конкретним змагальним завданням: під час підготовки, голосування та підведення його підсумків на виборчій дільниці «за всяку ціну» сприяти досягненню найвищого результату для своїх кандидатів та якомога нижче опустити суперників.
«Свої» люди в комісіях і участь виборця у фальсифікації
Впровадження у виборчі комісії своїх керованих людей забезпечує махінаторам із виборчих партійних штабів можливість застосування цілого спектра конкретних підтасувань, у яких член виборчої комісії відіграє ключову роль.
«Свої» люди:
- готують через платних інформаторів ЖЕК-ів та ОСББ списки виборців, які на пору виборів не проживають на території дільниці або не збираються йти на вибори, – щоб передати ці списки іншим «своїм» людям у виборчій комісії, котрі внесуть ці живі «мертві душі» до списків виборців, які проголосували, а їхні бюлетені використаються у схемах махінацій;
- розносять домами кульки з харчовими наборами – дари від кандидата, а ще проводять нав’язливо конкретні від його імені благодійні акції на раптове покращання життя народу на час проведення виборів;
- знімають кандидатів з виборчих перегонів на стадії реєстрації шляхом прискіпливих причіпок на рівні коми до зданої документації або банального цейтнотного затягування часу;
- залишають незнищеними надлишкові бюлетені, які далі використовуються для їх вкидання у скриньку перед опечатуванням поза оком спостерігача або під час перевезення мішків із бюлетенями й підсумковими протоколами;
- видають бюлетені за чужими паспортами;
- неправильно оформлюючи, псуючи чи наносячи зайві знаки, перетворюють «нелояльні» бюлетені на недійсні;
- махінують, неправильно відкладаючи чужі голоси-бюлетені на стовпчик своїх кандидатів, змовившись в обмін на таку ж «люб’язність» зі «своєю» людиною-сусідом по столу за зсипаними для підрахунку бюлетенями;
- притупляють або відводять увагу спостерігачів при неправильному підрахунку голосів;
- опечатують виборчі скриньки за відсутністю спостерігачів або притупивши їх пильність і всипавши до скриньки потрібну долю своїх бюлетенів;
- у спеціалізованих виборчих комісіях безперешкодно контролюють необхідне вільне волевиявлення військовослужбовців, курсантів, хворих, засуджених та підслідчих;
- сидять у закордонних виборчих комісіях і лаштують вибори для українських громадян за кордоном так, щоб міністру закордонних справ не було соромно перед владою за їх голосування;
- за вказівкою «роботодавців» покидають виборчі комісії з метою зняття її чисельної повноважності, коли заміна членів комісії уже неможлива;
- керуючи дільничними виборчими комісіями, змовляються між собою та готують потрібні уточнені протоколи дорогою до окружних виборчих комісій;
- розглядають як треба, а то й узагалі не розглядають чи вдають, що розглядають, скарги, сидять у байдужих до виборів судах.
Але… «Своїм» людям неможливо було би в повній мірі і настільки ефективно скористатися своїми нечистими намірами, якби виборці самі:
- не приймали вдячно дари кандидатів у передвиборну кампанію, посилаючись на крайню бідність, від якої спасе саме кілограм гречки та літр олії від благодійника – кандидата в депутати;
- не збиралися заробітчанськими групами, щоб «хороводити», роз’їжджаючи дільницями, де «свої» люди їх реєструватимуть, щоб у виборчі скриньки на очах у пильних та одурених спостерігачів були вкинуті заготовлені «роботодавцями» бюлетені;
- не «гойдалися на каруселях», виносячи за 50 гривень свій незаповнений бюлетень, вкидаючи замість нього у виборчу скриньку заготовлений «щедрим благодійником», а свій передаючи наступному «карусельнику»; а то ще й беруться привести з собою хоч десяток ласих до такого заробітку;
- не голосували паспортами своїх родичів, які подалися на заробітки на чужину, або щедро чи за плату не здавали в оренду ті паспорти кому-небудь чужому голосувати по ньому.
Звідки ж беруться ці «свої» люди у виборчих комісіях та чому виборці самі допомагають їм виконувати таку прикру місію? Невірним буде посилатися на одну мораль, валити на погану владу чи давати одне лиш економічне пояснення, чому ми самі і є серед отих «своїх» людей…
Чому українці такі?
На жаль, це явище є якимось фатально-ментальним.
Допоки до волевиявлення виборця – свого співгромадянина не будемо відноситися, як до його особливої власності (волі), і спотворена умисно ця воля не постане у свідомості як неприпустима крадіжка, що має суворо каратися, – доти вибори чудуватимуть цивілізований світ своїми ментальними особливостями.
І якщо у свідомості виборця вибори – це свого роду колгоспний захід, і поки він не займає його хати, до нього можна ставитися без будь-якої совісті, – так він і поводитиметься безцеремонно-безвідповідально з цією колгоспною затією. Але, по суті своїй, затією таки дуже колективною – владою народу.
Проглядаючи чужеземні закони, часто дивуєшся, чому їх ментальність така до справи сутня, а українці то геть щиро безпечні (що донині не маємо своїх украй важливих житлового та трудового кодексів – 20 років живемо ще за радянськими!), то через край до всього насторожені (до кожних виборів новий закон).
Чому, скажімо, німці у своєму законі про вибори Бундестагу навіть не згадують про те, хто та зі скількома ступенями захисту виготовлятиме виборчі бюлетені чи у який спосіб вони доставлятимуться на дільниці і далі супроводжуватимуться до земельних виборчих комісій після закінчення голосування?
Україна ж присвячує цьому об’ємисті статті закону, виписані з деталізацією на рівні армійської інструкції для рядового складу?
Чому німці не бояться адміністративного ресурсу (вони про таке, може, й не чули), і виборчі комісії у них призначаються чинною виконавчою владою за участю громадськості і партій, а в Україні адмінресурс є основним засобом фальсифікації?
Чому в них виконання обов’язків члена виборчої комісії є честю для громадянина і здійснюється на громадських засадах, а у нас це – тяжка, ніби вимушена праця, за яку держава має достойно заплатити?
Чому тут за чужим паспортом можна не сором’ячись спокійно проголосувати, отримавши бюлетень у «свого» члена комісії, який щойно урочисто склав присягу українському народові на свідоме виконання своїх високих обов’язків відповідно до Конституції та законів України, – а в них, і без присяги, ніхто собі про таке й не уявляє?
То якою бути виборчій комісії?
Найсправедливіше було б, щоб виборчі комісії створювалися без участі та будь-якої залежності від тих, кого обирають. Звичайно, це не означає, що ті, кого обирають, не шукатимуть «своїх» людей серед таких незалежних членів комісії.
Однак, їх ще треба буде знайти, і, принаймі це, певною мірою ускладнить шлях до фальсифікації. Можливо, до такого вітчизняні законодавці, за новим часом та новим молодим і справедливим мисленням ще дійдуть. Дайте тільки строк…
А поки що дещо компромісний варіант бачиться в тому, щоб у складі виборчих комісій були на рівних засадах представники як від висуванців-кандидатів у депутати, так і від виборців – усіх учасників виборчого процесу.
Активна, свідома та чуйна до плтреб народу громадськість, яка під пильним оком кожної влади діє у всіх регіонах України, має взяти від імені народу під свій контроль проведення виборів і формування органів влади.
Це – звичайна цивілізована норма сучасності і справжнє спасіння.
Нарешті, залишається дещо сумнівний варіант, нині чинний, – формування виборчих комісій виключно з представників тих, кого обирають. Більше того, чинне створення виборчих комісій безпідставно передбачає виключні привілеї для парламентських партій, які автоматично отримують право на своїх представників у виборчих комісіях.
Інші ж висуванці одержують таке право за волею жеребу. Отаке собі кривеньке рівне виборче право.
Чомусь законодавці ніяк не второпаають, що обов’язкова участь парламентських партій у створенні виборчих комісій за стандартами європейського виборчого права слідує з умови нагляду за цим процесом усіх гілок влади. Тому там до виборчих комісій часто включаються представники виконавчої та судової гілок влади.
У поляків, наприклад, основу виборчих комісій усіх рівнів складають судді. В Україні за такого іміджу-авторитету Верховної Ради, влади-режиму та судів, краще б такого не робити…
Як тоді бути?
Проблему фальсифікацйії виборів через «своїх» людей можна значною мірою зняти шляхом обрання складу окружної та дільничної виборчої комісій на загальних зборах усіх представників кандидатів у депутати по відповідному одномандатному округу шляхом таємного голосування за рейтинговим принципом.
На першому засіданні збираються всі представники, подані до складу комісії партіями та кандидатами-самовисуванцями, і шляхом вільного волевиявлення обирають необхідний за кількістю склад виборчої комісії.
У такий же справедливий спосіб на першому засіданні обраного складу комісія вибирає своє керівництво – голову, заступника голови і секретаря, які за такою довірою земляків будуть скоріше «своїми» людьми комісії, ніж призначеними на те партіями.
Це дасть змогу мати по-справжньому ефективний незалежний, а головне, поважний серед виборців виборчий орган.
А обраний за довірою народу член виборчої комісії сумлінно ходитиме на всі її засідання і чесно виконуватиме всі свої функції: не видасть бюлетеня за чужим паспортом, не допустить у списки «мертві душі», не дасть паплюжити вибори «хороводчикам» та «карусельникам», порахує правдиво виборчі голоси і не допустить, щоб у скриньці були зайві бюлетені та пильно простежить, щоби протокол з виборчої дільниці точно відповідав волі його виборців-земляків.
То як, панове законодавці, внесете таку пропозицію у ще тепленький новий закон про вибори?
Чи страшно?
За свою долю, звичайно…
Сергій Каденюк
Джерело: Українська правда
